Історія про сет-топ-бокси для цифрового ТБ і не тільки - 1 Лютого 2012

Рішення Нацради про шифрування сигналу означає, що телесигнал може бути прийнятий тільки за допомогою декодерів конкретного виробника. І саме на закупівлю декодерів цього виробника підуть державні 350 млн. грн. Але от як це співвідноситься з антимонопольним законодавством? Вже є європейська практика: Європейський суд справедливості недавно ухвалив, що надання державою допомоги споживачам тільки цифрового ефірного телебачення є порушенням правил конкуренції.

У ряду гучних подій 2011 року не можна не згадати вжиті України кроки в просуванні цифрового телебачення. Значимість цих дій повною мірою можна буде відчути відносно скоро - до 2015 року звичний сьогодні ефірний телевізійний сигнал буде повністю відключений, в результаті чого ті з нас, хто дивився телевізор за допомогою звичайної ефірної антени, надалі будуть позбавлені такої можливості (для цього необхідно буде придбати спеціальний декодер).

Загальновідомо, що однією з найхарактерніших рис будь-якого глобального проекту в Україні є достаток всіляких непрозорих схем, при яких будь-яке, навіть найбільш позитивне починання безваріантно зводиться до банального розтягуванню бюджету. І все б нічого, якби ті прекрасні цілі, під які і виділялися ці самі бюджетні кошти, хоч якось реалізовувалися. Але здатність спотворити будь-яку ідею до невпізнання - це властивість, за яку нас ще спитають нащадки, чиїм майбутнім ми вже зараз вміло розпоряджаємося.

Чи варто говорити, що настільки глобальний проект, як перехід України на наземно-ефірнецифрове телебачення, вже за визначенням не може обійтися без алогізмів, при яких сама ідея нового телебачення дискредитується. І тут справа навіть не стільки в непрозорості розподілу ліцензій на цифрове мовлення. Справа в тому, що в результаті штучно створених самою державою перешкод цифрове телебачення ризикує так і не запуститися в повній мірі.

Після переходу на цифру звичайний телевізор не зможе приймати сигнали, оскільки зважаючи на низку технічних нюансів цифровий сигнал потрібно буде зуміти правильно «перевести» на «мову» стандартного телевізора. Робиться це за допомогою спеціальних пристроїв - цифрових декодерів (сет-топ-боксів).

У 2008 році Україна прийняла рішення щодо технології розвитку цифрового телебачення: був обраний стандарт DVB-T. Відразу після цього всі виробники телевізорів спеціально «під Україну» стали оснащувати свої моделі вбудованим декодером саме цього стандарту. У результаті практично кожен покупець нового телевізора автоматично ставав підготовленим до переходу країни на цифрове телебачення, і для того, щоб почати дивитися цифрове ТБ, йому було б достатньо лише зробити невеликі налаштування свого телевізора.

Але в Україні, в своїй новітній історії, часто намагалася уникати простих рішень. Здавалося б, що може бути простіше і правильніше для чиновника, ніж зробити все по закону? Тим не менш, навесні 2011 року Нацрада з питань телерадіомовлення самостійно змінює технологічні параметри майбутнього цифрового телебачення, замінивши встановлений Кабміном стандарт DVB-T на не сертифікований в Україні DVB-T2. З огляду на те, що ці стандарти несумісні один з одним, всі без винятку декодери, які були вмонтовані у нові телевізори, виявилися непридатні. Іншими словами, незалежно від того, чи купили ви вже декодер (як окремий апарат, так і вбудований в придбаний вами телевізор), вам все одно доведеться купувати ще один, з новими параметрами, підлаштованими під DVB-T2.

Незважаючи на відносну дорожнечу таких декодерів (у Великобританії, де так само впроваджується мовлення в DVB-T2, ціни стартують з 99,99 фунтів) ринок рано чи пізно зробив би свою справу, і вартість такої приставки прийшла б до якихось реальних для України значень. Однак, як показали подальші події, наявність вільної конкуренції на цьому ринку не входило в плани українських чиновників.

Восени 2011 року Нацрада з питань телерадіомовлення рекомендує зашифрувати цифровий телесигнал. Шифрування по суті означає, що телесигнал може бути прийнятий за допомогою тільки конкретного виду декодерів конкретного виробника. Це, в свою чергу, усуває з ринку інших виробників і залишає на ньому тих, хто буде нав'язаний державою. Зрозуміло, що в таких умовах про конкуренцію розмови бути не може - єдиний постачальник (це буде Irdeto. - ТК) фактично стає монополістом ринку приймальних пристроїв, і він може одноосібно встановлювати ціни і диктувати інші умови.

В кінці минулого року ця схема отримала логічне продовження: у Законі про державний бюджет на 2012 рік окремою статтею виділено 350 мільйонів 120 тисяч гривень на закупівлю декодерів для цифрових телевізорів для населення. В умовах монополізації ринку нескладно здогадатися, кому підуть ці самі 350 мільйонів. І не виключено, що й схема вся замислювалася саме для того, щоб освоїти ці сотні мільйонів.

Але от тільки як це співвідноситься з антимонопольним законодавством? Адже крім того, що держава штучно обмежила ринок пропозицій декодерів, так ще й за державний рахунок прийнялася фінансувати діяльність приватних компаній, які й займаються цифровим мовленням. Зрозуміло, що при відсутності державних субсидій витрати на встановлення декодерів повинні лягати не в останню чергу на власника української цифрової мережі - приватної компанії «Зеонбуд», а також на інші телеканали, які зацікавлені, щоб їх дивилися в цифровому форматі.

Основою антимонопольного законодавства є Конституція України, за якою держава крім того, що забезпечує захист конкуренції, ще й зобов'язується всіляко присікати незаконне обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію. Спеціальним конкурентним законодавством встановлені також і особливі правила для випадків, коли сама держава вводить конкурентні обмеження. Зокрема, закон прямо забороняє будь-які дії будь-яких органів влади, які можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції

З огляду на те, що обмеження ринку пропозицій приймальних пристроїв для цифрового телебачення грунтується на рішенні Нацради з питань телерадіомовлення, цей орган (а також окремі чиновники) і повинні притягатися до відповідальності за порушення конкурентного законодавства. А якщо пізніше з'ясується, що на підставі цього рішення держава закупила декодери за не вигідними цінами, сучасна практика порушених кримінальних справ дає масу прикладів того, чим це може закінчитися.

Питання державного субсидування закупок для населення декодерів цифрового наземно-ефірного ТБ періодично піднімаються практично в кожній європейській країні. Таке субсидування з самого початку викликало низку судових спорів в Європі, результати яких зробили серйозний вплив на розвиток цифрового ТБ. І одним з основних тут є розгляд щодо субсидування покупок декодерів в Італії, яке почалося ще в 2004 році, і останнє рішення по якому було прийнято влітку 2011 року.

У 2004 році італійський уряд вирішив виділити субсидії на покупку населенням декодерів цифрового ТБ на загальну суму 110 мільйонів євро. Виділенню грошей тільки для цифрового ефірного телебачення обурилися супутникові мовники. Їхні претензії зрозуміти нескладно: з якої такої радості держава за рахунок платників податків фінансує розвиток тільки ефірного телебачення? Чому аналогічним чином не фінансується, наприклад, супутникове ТБ?

28 липня 2011 Європейський суд справедливості виніс остаточне рішення, в якому постановив, що надання державою допомоги споживачам тільки цифрового ефірного телебачення є порушенням правил конкуренції. На думку суду, надання споживачам мультиплексів субсидій для придбання приставок призвело до економічних вигод компанії, що здійснює мовлення в цифрі, тому що воно дозволило зміцнити її ринкові позиції в порівнянні з іншими конкурентами за рахунок держави.

У рішенні суду окремо сказано, що підхід до відбору, заснований на технологічних характеристиках на користь технологій цифрового ефірного мовлення, а не супутникових технологій, привів до спотворення конкуренції, і, як наслідок, такий підхід не може вважатися сумісним з функціонуванням вільного ринку та вільної конкуренції .

Як будуть розвиватися події навколо подальшого розвитку цифрового телебачення в Україні, залишається лише здогадуватися. На жаль, відсутність якоїсь єдиної стратегії, помножена на корупцію, не дає приводів для оптимізму щодо майбутнього цифрового ТБ в Україні.

Тим не менш, треба сподіватися, що численні палиці в колеса, які сама ж держава собі і вставляє, не зможуть позбавити глядачів можливостей перегляду телеканалів, інформаційна політика яких буде більш чесною і відкритою, ніж ми можемо спостерігати сьогодні.