Навіщо кодують принтери і картриджі?
Надто часто таке питання виникає у тих, хто ще недавно не міг нарадуватися чудовим друком документів і картинок щойно придбаним комп’ютером з його невід’ємною частиною – друкуючим пристроєм, який ось ще вчора чудово працював… А сьогодні невблаганний напис на дисплеї, чи екрані ПК «Замените картридж» і принтер, як вкопаний. Хто має гроші, то яка проблема – вставляєте новий картридж і знову все чудово! Але ж ціна нового картриджа…
І тоді наступне питання: «Хто і навіщо так ускладнює життя користувачеві друкуючої техніки?». А виявляється це таким чином виробники цієї техніки ведуть боротьбу проти самостійного відновлення працездатності картриджів. Свої дії фірми виробники друкуючих пристроїв (принтерів, багатофункціональних пристроїв (БФП) пояснюють тим, що, мовляв, при використанні перезаправлених картриджів виробник не може нести відповідальність за якість друку і надійність роботи виробу. А тому дійсно, не зважаючи, наприклад, що та ж корпорація Samsung реалізує друкуючі пристрої з 3-річною гарантією, вона відмовляється від виконання гарантійних зобов’язань при представленні у їх сервісний центр друкуючого пристрою з картриджем, який був хоч би раз самостійно заправлений, а не придбаний, як рекомендує виробник.
Виходить так, що фактично споживач замість трирічної гарантії має гарантію до першої заправки картриджа! Правда у деяких випадках потреби гарантійного ремонту над споживачем можуть «змилостивитись» запропонувавши придбати і встановити у виріб перед ремонтом новий картридж. А це не менш як 600 гривень у найпростішому випадку! Це перший оскал хитрого капіталізму.
За подібним принципом «співпрацюють» із споживачем Xerox, Brother, Epson… Трохи іншим, однак у тому ж напрямку, шляхом прямують НР, Canon…
Є й інші, більш приховані, пояснення кодування друкуючих пристроїв – це цінова політика їх виробників. Її суть – не так заробити на безпосередній продажі принтерів (БФП), як потім, пізніше, заробити на продажу картриджів до них. Доказ? Розумний споживач певне вже давно звернув увагу, що новий друкуючий (приміром – лазерний) пристрій разом з картриджем усього вдвічі дорожчий за картридж до нього ж! Тобто, коштують приблизно однаково принтер без картриджа і картридж без принтера. Хоч інженерно за складністю, а відповідно і вартістю виробництва, ці два вузли не йдуть ні в яке порівняння!
Іншими словами, щоб «заманити» покупця, друкуючий пристрій продається дуже дешево у порівнянні з його фактичною вартістю. При цьому фірма виробник, як і в попередньому випадку, сподівається «відстукати» втрату на продажі принтера, продаючи до нього картриджі у подальшому.
У більшості країн світу така політика виробників спрацьовує. Тільки не в нас. Наші умільці-«кулібіни» заправлять і відновлять будь який картридж! Знову ж таки, порушується цінова політика виробника. Виходить так, що їх сподівання «дозаробити» на реалізації картриджів – марні. Як купив наш споживач принтер з картриджем, так його з цим першим картриджем і експлуатує до повного зносу – а це десятки заправок.
Саме описані вище обставини спонукали виробників друкуючих пристроїв до їх кодування, щоб унеможливити, чи бодай суттєво ускладнити самостійну перезаправку картриджів споживачем, щоб, знову ж таки, спонукати споживача до придбання нових картриджів, замість використаних. Це другий оскал хитрого капіталізму.
Однак і у цьому випадку сталося не так, як гадалося. Вітчизняні умільці швидко навчилися розкодовувати фірмові коди і процес відновлення дієздатності картриджів успішно продовжився, хіба що став трохи дорожчим.
Тоді у відповідь на таку зухвалість умільців частина фірм (насамперед Xerox, Samsung і подібні) від кодування картриджів перейшли до кодування друкуючих пристроїв, щоб остаточно унеможливити повторне застосування використаних картриджів. Апарат перезаправлені картриджі став «упізнавати» і блокуватись.
Пауза від умільців була не надто тривалою – розібрались і у цій біді. Принаймні, у переважній більшості. Проте виникла суттєва незручність у споживача: придбаний друкуючий пристрій стало необхідно перед першою перезаправкою картриджа доставити «куди потрібно», щоб йому говорячи жаргоном комп’ютерників, «перепрошити мізки». Вартість такої перепрошивки суттєво зросла, бо, як виявилося, у більшості випадків для кожного пристрою пишеться унікальна програма. Зрозуміло, що й вартість цієї операції лягла на вартість друкуючого пристрою. Але куди діватися бідному споживачеві? Війна продовжується. Кажуть останні моделі цих фірм вже не розкодує ніхто. А хтось же їх придбає… Це третій оскал хитрого капіталізму.
Трохи інший шлях боротьби із перезаправкою картриджів обрали фірми НР і Canon. Вони в останні роки стали реалізовувати свої друкуючі пристрої з так званими стартовими картриджами (напис STARTER). Його цілком вистачає, щоб перевірити працездатність принтера в магазині і ще трохи подрукувати вдома, чи в офісі. В цілому стартового картриджа вистачає на друк близько 700 сторінок, замість звичних 1700 – 2200! За задумом, споживач після стартового картриджа придбає експлуатаційний, теж не менш ніж за 600 гривень. А в споживача грошей нема – так і морочиться зі стартовим…
І ще одна фішка від названих фірм: У боротьбі за зменшення енергоспоживання вони стали застосовувати низькотемпературні вузли закріплення, що призвело до появи тонерів з відповідними новими властивостями і відповідно значно дорожчими за попередні типи, що, знову ж таки, суттєво здорожчило перезаправку картриджів. В черговий раз крайній споживач.
Який же вихід? Цивілізованого – нема. Можна лише дещо порадити. Отже поради такі:
а) Бережіть ще існуючі старі принтери і БФП для чого своєчасно виконуйте необхідні регламентні роботи, що суттєво продовжить «вік» цих друкуючих пристроїв. Нехай вони трохи повільніші за сучасні, але вони надійно працюють і дешеві в обслуговуванні;
б) Купуйте нові друкуючі пристрої тільки після детальної консультації з фахівцями – певні шляхи обходу «кодованої напасті» все ще існують;
в) Не вірте найщирішим запевненням продавців принтерів про безпроблемні заправки – раз вони ці принтери закупили, то мають якось продати;
г) Якщо вам все ж таки не поталанило і вам дісталася закодована проти перезаправок картриджів модель, радьтеся тільки з фахівцями, які добре знають що робити. Не намагайтеся самостійно «переграти» в кодуванні фірму із світовим ім’ям! Найчастіше подібні спроби закінчуються перетворенням новенького друкуючого пристрою у «дрова», чи в «гроб» – кому яка назва більш до вподоби…
д) Працюючи в Інтернеті ні за яких обставин не спокушайтесь на люб’язно випливаючі на екрані пропозиції щодо оновлення програмного забезпечення вашого «перепрошитого» принтера – доведеться знову везти на перепрошивку. З’ясувалося, що фірми через Інтернет відшукують свої принтери (МФУ) і через "оновлення" відновлюють їх заводські налаштування. Це останній в статті, але далеко не в житті оскал хитрого капіталізму.
Увага! Ця стаття написана виключно для ознайомлення зі станом справ у галузі експлуатації друкуючих пристроїв в Україні. Враження таке, що описані тут проблеми нікого «в верхах» не цікавлять. Виживайте «бюджетники» із своїми бухгалтеріями і службами як зумієте. Вас ніхто не збирається підтримувати. Апарати АП, Верховної Ради, КМУ, Нацбанку і інших центральних органів вже давно нічого не заправляють – вони купують картриджі і потужні промислові друкуючі пристрої, плануючи на це відповідні витрати.
А де братиме гроші на новий картридж директор сільської школи, чи сільський голова, чи згадані «бюджетники» – це вже нікого не цікавить. Більш того, у Києві якісь бовдури виграЮть конкретний тендер і їдуть у села й містечка закодовані дорогі іграшки. Ніхто навіть не запитує себе: «А що там з ними робитимуть?». Найсвіжіший приклад – комплектація друкуючими пристроями шкільних кабінетів інформатики, пристроями, які після «видачі на гора» декількох сот екземплярів, стоять у новеньких кабінетах «фейсом до стінки», як пам’ятники безглуздю…
Василь Кияниця, директор СЮТ, член редколегії Всеукраїнського журналу «Радіоаматор» з 1993 по 2000 р.р.
© 2013 р.
Посилання:
| 
