Найпоширеніша помилка – пошук

дешевої заправки картриджа

Очима фахівця

Заправка картриджів чи не найпоширеніший на сьогодні вид головного болю практично всіх користувачів друкуючих пристроїв. Нижче поданий текст не є інструкцією по заправці, а є інформацією для кожного пересічного користувача. Адже саме він платить гроші за заправки, за картриджі, за ремонти…

Перш за все хочу привернути увагу користувачів, що відновлення працездатності використаних картриджів не тільки не передбачається виробниками друкуючих пристроїв, а й, навіть, переслідується. Картриджі відносяться до пристроїв одноразового використання. В усіх країнах використаний картридж замінюється на новий. В усіх, та не в нас. Та ще у таких «сіромах», як ми – колишніх країнах Союзу.

А раз заправка картриджів не передбачається, то останнього часу вони й виготовляються нерозбірними, одноразовими. Але ми не такі багаті, як приміром Кабінет Міністрів України, чи АП, чи нацбанк, щоб щоразу купувати нові картриджі, а отже починаємо шукати більш дешеві варіанти. Це з одного боку. З іншого – є люди й фірми, які беруться за справу відновлення картриджів. Є попит, з’явиться й пропозиція.

Цілком природно, що кожний користувач друкуючих пристроїв прагне здійснити відновлення працездатності картриджа за якнайдешевшою ціною. Але… ми не такі багаті, щоб платити дешево – можливо не всім зрозуміле застереження. Проте воно працює і в цій царині. Яким чином?

Ціна відновлення працездатності картриджа (часто називають «заправкою картриджа») складається із вартості тонера, вартості запчастин, що використовуються для заміни зношених і вартості власне праці особи (осіб), які здійснюють необхідні роботи. Також мають бути опосередковано компенсовані вартості оренди приміщення у якому проводяться роботи, використаних енергоносіїв і витратних матеріалів для перевірки працездатності пристрою після виконаних робіт тощо. Це теоретично.

А що практично? Практично – рахують вартість тонера і вартість робіт у які умовно входять всі інші витрати. З цього місця, з дозволу читача, детальніше: 

Вартість тонера. Вона варіюється у надто широкому діапазоні. Один і той картридж можна заправити як дешевим, так і вартісним тонером. Але слід знати, що чим дешевший тонер, тим він гіршої якості. Найсуттєвіші наслідки від використання дешевих тонерів: 

1. Дешеві тонери мають знижений коефіцієнт корисної дії, переміщаючись у суттєвих кількостях не використаними за призначенням у бункери для відпрацьованого тонеру. 

2. При роботі дешевими тонерами відбувається швидке забруднення смолоподібною масою (цієї речовини нема, або дуже мало, у якісних тонерах) з наступним коксуванням деталей механізму картриджа – валів, дозуючих і очисних лез. Це призводить до швидкого погіршення якості друку (рання поява сірих і світлих поздовжніх ліній різної інтенсивності на роздруківках), а також до збільшення навантаження на двигун і механізм друкуючого пристрою внаслідок потреби більшої сили для обертання забрудненого механізму картриджа. А це вже загроза тривалості експлуатації всього друкуючого пристрою, а не тільки картриджа!

3. Внаслідок підвищеної абразивності дешевих сортів тонерів, суттєво скорочується загальний термін експлуатації картриджа, значно частіше доводиться міняти дозуючі леза і доволі вартісну деталь – фотобарабан. Між іншим, фотобарабани, як і тонери також є як дешеві, так і вартісні. Природно, що дорожчі працюють довше, а дорогі – довго.

Практично нема перелічених вище вад при використанні вартісних сортів тонерів. Більш того, при постійному користуванні вартісним тонером термін експлуатації першого картриджа може дорівнювати терміну експлуатації всього друкуючого пристрою. Тобто користувачу жодного разу не доведеться купувати новий картридж! І це абсолютно реально! Приміром у мене на обслуговуванні є картриджі Samsung, Xerox, HP, Canon, які заправлялись понад 40-50 разів. Тобто на них надруковано понад 100 тисяч відбитків! Це більше, ніж розрахунковий термін експлуатації принтера чи копіра! Отже користування якісними і природно більш вартісними тонерами цілком виправдане!

Вартість роботи майстра. У ринковій економіці кожний вартість своєї роботи оцінює переважно самостійно. Так само самостійно визначає і обсяг робіт, які слід здійснити при відновленні картриджа. Контроль – власна совість. Специфіка робіт по заправці картриджа така, що замовник не може одразу оцінити якість виконаних робіт – все щільно закрито під кришкою картриджа. А довговічність слугування картриджа може бути встановлена тільки  з роками. А тому замовник змушений вірити усним запевненням майстрів, де нерідко виграє більш красномовний, а не більш добросовісний. 

Проте розумний користувач має знати, що картридж лазерного друкуючого пристрою – це не бензобак чи пластмасова коробка з якої через щілинку сиплеться тонер, а є надто складним вузлом з технічної точки зору. Певне ж не даремно вартість картриджа нерідко дорівнює половині вартості друкуючого пристрою! Кожний картридж складається з декількох десятків суто технічних деталей, які пов’язані між собою динамічною взаємодією. Від якості робіт виконаних під час відновлення працездатності картриджа залежить не тільки якість друку, а й якість, довговічність і надійність роботи друкуючого пристрою загалом. 

То ж важко зрозуміти користувачів, які з легкістю віддають такі вартісні вузли на відновлення-заправку практично кожному, хто сказав, що він вміє це робити?! Мені особисто неодноразово доводилося бачити і намагатися усувати наслідки таких «робіт». Траплялося, коли приносили новесенькі з вигляду картриджі, які були невідновно зіпсовані (зламані деталі, яких нема у продажу) при першій же їх заправці! Коли повідомляв про це власників-клієнтів, то вони просто розгублювалися у подальших діях. На жаль така ціна довірливості і бажання трохи заощадити на вартості заправки…

Отже дешева заправка: відшукати на картриджі пробку і засипати у неї дешевий тонер. А щоб не «погнало» тонер на папір, ще можна «витрясти» відпрацьований тонер із відповідного бункеру. Все. Кілька хвилин роботи і п’ять доларів (у гривнях не пишу, бо валюта не стабільна) до кишені. Головне, що дешевше ніж у інших. І, як не дивно, клієнти є.

Кваліфіковане відновлення: не залежно від стану пред’явленого на заправку картриджа  здійснити його повну розбірку, промити і якісно висушити всі деталі, виявити і замінити зношені елементи, зібрати, змастити, відрегулювати взаємодію валів і редуктора, заправити тонером і перевірити якість друку. Повернути замовнику з гарантією якісної роботи до наступної заправки. Година кваліфікованої роботи з інструментами, пилососом, розчинами і в респіраторі і… шість доларів заробітку. Шість тому, що «заправка» за п’ять описана вище, а якщо брати сім, то ніхто не принесе роботу…

Заправка і відновлення у спеціалізованих фірмах: використовується спеціальне обладнання, яке прискорює і здешевлює роботу майстра – заправні станції. Але є ризик не виявлення прихованих дефектів, підміни деталей, що призводить до повторних звернень. Добре, якщо така фірма поруч. А якщо за десятки кілометрів, то, певне, до вартості заправки слід додавати ще й вартість проїзду до фірми і в зворотному напрямку. 

Куди віддати картридж для відновлення його працездатності вирішує кожний клієнт самостійно. Але знання написаного тут за будь яких умови не стане зайвим. 

Висновок: найпоширеніша помилка користувача, це пошук дешевих заправок картриджів. Одноразова економія 10, чи навіть 20 гривень у подальшому може призвести до втрат у десятки разів більших. Тож будьте не тільки ощадливим а й розумним користувачем, який вміє рахувати витрати не на один день, а на перспективу. 

Із щоденника майстра (або думки під час роботи):

25.03.14. Не перестаю дивуватись клієнтам. Сьогодні принесли картридж Samsung SCX-4200 на заправку. Відкрив – а там ще пів-бункера невикористаного тонера. Як правило, таке відбувається, коли роблять «дешеву» заправку – просте засипання тонера "під саму пробочку". Для перевірки припущення читаю «мікросхему-чіп» картриджа. Так і є.  Тонер був засипаний без перепрограмування мікросхеми. Тобто заправка не була кваліфікованою. 

Видаляю тонер невідомого походження – судячи зі стану лез, валів і бруду на фотобарабані – дешевого асортименту. Видаляю тому, що змішувати різні тонери (чужий і свій), це зіпсувати весь тонер.

Розбираю картридж далі. Засмолення і коксування практично усіх місць проходження тонера... І тут звертаю увагу, що фотобарабан не фірми Фуджі, якими я користуюся всі роки, та й не новий – з лівого боку має «протектор», тобто ймовірно наступного разу його доведеться міняти. Дивлюся дату моєї попередньої роботи з цим картриджем – 14.11.2013.

Знаходжу у робочому блокноті той день. Так, був такий картридж. І виявляється, що я його не тільки заправляв, а й встановив тоді новенький фотобарабан за що взяв відповідну суму: вартість заправки + вартість фотобарабана. То ж не тільки дешева і не якісна заправка, а ще й крадіжка новенького фотобарабана? 

Але й це ще не все. При подальшій роботі виявляю під валами дрібні шматочки якоїсь резини, декілька з котрих потрапили під ущільнююче лезо, що призвело до довільного просипання тонеру і на що я звернув увагу як тільки витяг картридж з пакету – все було у тонері. Ладно почистимо. Але звідки ці шматочки? Адже у цьому місці крім тонера не має бути ніяких сторонніх предметів? 

Все стає зрозумілим, коли дібрався до валу підмішування (шорсткий). Вздовж його зворотного боку виявився довгий грубо посічений розріз. Як правило це відбувається при чищенні гострим предметом дозуючого леза без його зняття. Таке недолуге псування валу я вже зустрічав. І що прикро – замінити його нема на що. Ці вали не поставляються, бо вважається, що вони не виходять з ладу. Ох, наївні фірмачі: якщо й не виходять з ладу, то їх можна вивести з ладу силоміць! 

Що ж робити? Якщо цей вал просто почистити, то в подальшій роботі з нього неодмінно будуть відриватися нові й нові шматочки і знову потраплятимуть під ущільнююче лезо і знову з картриджа довільно сипатиметься тонер. Але щось же робити треба. Тому за допомогою лупи і манікюрних ножиць міліметр за міліметром оглядаю цей недолугий розріз валу і видаляю те, що може відірватися від нього при подальшій експлуатації. А час іде. Вже понад годину копирсаюся. А ще ж треба мити, чистити. Що ж, «взявся за гуж, не говори, що не дуж». 

Відтак понад дві години неперервної і копіткої роботи. А ціна як за зазвичай... Коли ж врахувати, що внаслідок інфляції тонер подорожчав майже на 40 відсотків, то заробітку взагалі мізер. Боже, як все це набридло! Пояснюєш, пояснюєш людям про сир і мишоловку – нічого не чують. Чи не хочуть чути? Я добре пам’ятаю розмову з цим клієнтом після того, як я встановив їм новий фотобарабан: 

- А чому так дорого?

- Тому, що цього разу ви платите за заправку і за фотобарабан.

- Дорого. В інших місцях дешевше.

- Будь ласка, користуйтеся «іншими місцями».

Скористалися і знов принесли мені. Що ж вони виграли, крім можливо, 10-20 гривень? Нічого. З власної волі віддали на псування картридж, який міг би працювати й працювати. Та ще й на новий фотобарабан доведеться знову «розкошелюватися». Адже навряд чи вони зможуть довести, що їм підмінено фотобарабан. Скупий платить двічі?

ВИСНОВОК: картридж має знати руки одного майстра. Він сам у себе красти не буде, а зіпсоване ним доведеться самому ж і усувати. Та й і експлуатаційна історія картриджа ведеться достовірно.

В. Кияниця член редколегії Всеукраїнського журналу «Радіоаматор» з 1993 по 2000 р.р.

 © 2014р. На замовлення сайту "Носівська СЮТ"