ЗГРЛС Дуга-3 під Чорнобилем - 25 Липня 2020 - Блог - Носівська станція юних техніків

Неподалік Чорнобиля є цікавий об’єкт. Приголомшуючих розмірів антена комплексу — висотою із хмарочос (150 метрів) і довжиною в сім футбольних полів (750 метрів). На радянських навіть цілком секретних картах до останнього дня існування СРСР об’єкт скромно йменувався піонерським табором. Коли я разом із учасниками художньої самодіяльності в 1979 році приїжджав сюди, то так і не зрозумів призначення військової частини, для солдатів і офіцерів якої відбувся концерт. Та й нам ніхто не прагнув щось пояснити. І лише нещодавно мені пощастило взяти інтерв’ю в начальника науково-виробничого комплексу «Чорнобиль-2» (1993—1996 рр.) Олександра Йосиповича Мельникова, який і дав роз’яснення стосовно колишнього секретного об’єкта.

Секретний об’єкт

— Що ж то за «піонерський табір» тут був?

— Насправді — це один з таємничих і легендарних витворів військової промисловості СРСР. Для виявлення старту балістичних ракет (БР) потенційного супротивника й видачі про це повної інформації до штабу ППО країни через 2—3 хвилини після запуску. В Науково-дослідному інституті далекого радіозв’язку створювалися загоризонтні радіолокаційні станції (ЗРЛС).

Ідея «загоризонтного виявлення» БР уперше у світі була запропонована конструктором Миколою Кабановим, але дальність прийому в дві тисячі кілометрів була суттєво недостатня. Щоб збільшити дальність виявлення, у 1946 році запропоновано варіант сканування літаків у короткохвильовому діапазоні на віддалі до 3000 кілометрів. Робота ця завершилася в 1949 році. Через кілька років було побудовано макетний зразок загоризонтного радіолокатора, але він досяг дальності спостереження за пусками ракет із Байконура до 2500 км. Перші РЛС раннього попередження були розгорнуті на початку 1970-х. Вони фіксували ракети після їхньої появи із-за місцевого горизонту, а потім «заглянули» за горизонт, використовуючи відбиття радіохвиль від іоносфери.

— Коли було побудовано такий перший об’єкт в Україні?

— У 1970 році біля м. Миколаїв було змонтовано дослідний зразок ЗГРЛС — випробний вузол «Дуга-1» із РЛС (виріб 5Н77), розроблений під керівництвом головного конструктора НДІДАР Франца Кузьмінського. Вузол пройшов випробування в умовах спокійної іоносфери при визначенні моменту старту вітчизняних БР із районів Далекого Сходу і акваторії Тихого океану по полігону на Новій Землі. Позитивні результати випробувань одержали в середньоширотній трасі. РЛС виявляє МБР за їхнім стартовим факелом і працює на основі відбиття радіосигналу від іоносфери, тому одержала назву ЗГРЛС просторової хвилі. Станція розпочала роботу 7 листопада 1971 року. Прийомна антена мала висоту 135 метрів, довжину 300 метрів і була оснащена 330 вібраторами, довжиною 15 метрів і діаметром 0,5 метра кожен. Передавальна антена мала довжину 210 метрів і висоту 85 метрів. Стаціонарний комплекс включав будівлю по фронту 90 метрів із 26 передавачами, кожен розміром із двоповерховий будинок. Виготовлення, монтаж і введення в експлуатацію передавачів здійснював Дніпровський машинобудівний завод.

Роботи велися в зоні підвищеної небезпеки, всередині величезного передавача робочі напруги становили від 6 до 40 кВ. Потім цілий рік головний конструктор Ф. Кузьмінський і його фахівці настроювали системи, «вчили» радар бачити цілі.

Станція повинна була забезпечити охоплення повітряного простору Китаю, вважалася окремим експериментальним вузлом загоризонтного виявлення, працювала ненадійно, нині демонтована.

Водночас Ф. Кузьмінським було розроблено проект створення бойової системи загоризонтного виявлення, згодом реалізовано під Комсомольськом-на-Амурі — «Дуга-2» і під Чорнобилем — «Дуга-3». Ці станції повинні були надійно провадити виявлення групового й масового старту МБР із території США.

— А коли з’явилися величезні антени під Чорнобилем?

— Історія ЗГРЛС «Чорнобиль-2» обросла невігласницькими міфами й безглуздими журналістськими притчами. Спробуємо відокремити плевели від зерен. Проект ЗГРЛС «Дуга-3» розглянуто і схвалено Державною комісією (голова — генерал-полковник Ю. В. Вотинцев) і рекомендовано для поетапної реалізації. Рішення про будівництво прийнято в 1969 році, будувати почали в 1970 році. Очевидці згадують унікальний кран, висотою 200 метрів, що його використовували для монтажу антен. Особлива деталь, що вражала всіх, — ліфт, на якому кранівник піднімався у свою кабіну. Елементи антенної решітки були виготовлені на білоруському заводі «Гомсільмаш» із високолегованої сталі й покриті товстим шаром цинку. Вони й сьогодні, більш як через тридцять років, на вигляд як новенькі. «Чорнобиль-2» — приймальна антена. Передавальна перебувала за 60 кілометрів у північно-східному напрямку біля містечка Любеч Чернігівської області, іменувався об’єкт «Любеч-1». Разом вони складали вузол «Дуга-3». Передавач посилав потужні імпульси, які через Північну Європу й Гренландію доходили до США і поверталися назад. У такий спосіб за допомогою коротких радіохвиль, спроможних поширюватися на тисячі кілометрів, постійно сканувалася територія Сполучених Штатів Америки. До Союзу ракети летіли б 25—30 хвилин, і можна було встигнути прийняти контрзаходи.

«Російський дятел»

— Чому ці об’єкти будувалися поблизу Чорнобильської АЕС?

— Це пояснювалося їхньою високою енергоємністю. Будівництво станції було закінчено в 1975 році, і вона ввійшла до складу системи ППО країни. Державні випробування станції стартували на початку 1986 року, але від моменту аварії на ЧАЕС об’єкт законсервовано. В 1987 році було ухвалене рішення про його закриття.

— Але «Дуга-3» працювала не на повну міць на початку 1980-х років. Коли я там був, то не бачив уже ніякого будівництва...

— Спочатку радар, що його назвали «Чорнобиль-2», працював на частотах між 3.26 і 17.54 МГц. З початком роботи станції її передавач почав блокувати частоти зв’язку, призначені для авіації. Згодом вузол був модифікований і став пропускати ці частоти, переміщаючи свій сектор спостереження.

Станція здатна була виявити старт крилатої ракети «Томагавк» в Атлантичному океані. Під час роботи «Дуга-3» видавала звук, подібний до стукоту дятла, за що одержала в НАТО назву «Російський дятел» (Russіan woodpecker), під якою і ввійшла в історію холодної війни.

Міф про психотронну зброю народився не на порожньому місці. З одного боку, якість виявлення МБР і КР від радара до радара поліпшувалася, але з’явилася нова проблема. Імпульсний звуковий сигнал стукав із частотою 10 Гц у широкій смузі до 40 кГц і вклинювався не тільки в теле- й радіопередачі, «стукіт» був чутний іноді й з телефонів. «Російський дятел» стукав на частотах, зарезервованих міжнародними угодами для цивільної авіації. Заглушити його було неможливо, незважаючи на всі старання окремих спритних фірм, що налагодили виробництво електронних «глушилок».

Звісно, контактів і діалогу між країнами в розпал холодної війни не було, і з’явилися чутки про інше, нібито унікальне, призначення «Російського дятла». Першими про це заговорили за кордоном. Почали мусувати тему, нібито «дятел» призначений для зомбування народів, які не схилилися перед «комуністичною загрозою». Поширювали чутки, що росіяни створюють психотронну зброю, здатну погіршувати фізичний стан людей.

Американський аналог «Російського дятла» називався «Циркулярна пилка». Дослідження і розробки Ніколи Тесли, американського інженера, були застосовані під час проектування загоризонтних радарів. Нікола Тесла попереджав, що бездротова передача електричної енергії може знищувати живі організми. Однією з підстав для будівництва ЗГРЛС послужила інформація, що в США такі роботи ведуться. Почалася битва в іоносфері.

З 1972 року в СРСР розробляється нова концепція інтегрованої системи попередження про ракетний напад. Вона містила в собі наземні надгоризонтні й загоризонтні радіолокаційні станції, а також космічні засоби й була спроможна забезпечити реалізацію відповідно-зустрічного удару. Щоб досягти максимального часу попередження, фіксацію пусків МБР під час проходження ними активної ділянки траєкторії передбачалося покласти на супутники та ЗГРЛС. Виявлення бойових частин ракет на пізніх ділянках балістичної траєкторії передбачалося за допомогою системи надгоризонтних РЛС.

Такий розподіл значно підвищував надійність системи та знижував імовірність помилок, бо для виявлення ракетного нападу використовуються різні фізичні принципи. Головною ланкою цієї нової системи мала бути система ЗГРЛС «Дуга-3».

Супутник дав фіктивну тривогу

— ЗМІ повідомляли, що в 1983 році системою ПВО зафіксовано старт міжконтинентальної ракети з боку США. Це був збій об’єкта «Дуга-3»?

— Навпаки. Ця система по суті врятувала світ від війни. У лютому 2012 року мені вдалося зв’язатися зі Станіславом Петровим, який проживає у Фрязіно Московської області. Підполковник був оперативним черговим командного пункту «Серпухов-15», у якому збиралася інформація із супутників. І от офіцер побачив на дисплеї повідомлення про запуск ракет із території США. Інтуїтивно воно йому здалося неправдоподібним. Доповівши про те, що сталося, Станіслав Євграфович також висловив і свій сумнів. Як з’ясувалося, він мав рацію. Помилкові запуски з’явилися від засвічення датчиків супутника сонячним світлом, відбитим від хмар. Але тоді потрібно було приймати рішення в лічені хвилини. І тут вирішальну роль відіграв об’єкт під Чорнобилем. Він не підтвердив масового запуску ракет із території США.

— Зараз об’єкти під Чорнобилем і Любечем хочуть розібрати?

— На жаль, із «Любеч-1» ми вже спізнилися, об’єкт повністю знищено. «Чорнобиль-2» перебуває в стадії розгарбування. За повідомленням «Департаменту управління адміністрацією зони відчуження», прийнято «рішення уряду» порізати опори на металобрухт. Пошуки такого «рішення» виявилися безрезультатними — в уряді його не приймали.

Антени можуть ще служити!

— Ви вважаєте, що об’єкт може бути сьогодні використаний з користю для держави?

— Будівництво вітроелектростанції на опорах антен економічно виправдано, оскільки витрати на опори становлять понад 50% вартості всієї ВЕС уже за висоти 40 метрів. В «Чорнобилі-2» вітровою стіною може бути отримано 7—8 МВт електроенергії на рік, що повністю покриє потреби зони в теплі.

Крім того, я консультувався з фахівцями-антенщиками, як українськими, так і американськими, котрі підтвердили доцільність використання приймальної антени об’єкта «Чорнобиль-2» для вирішення наукових і прикладних завдань міжнародних програм у галузі телекомунікацій у декаметровому діапазоні радіохвиль, з огляду на те, що вона є унікальною спорудою, яка не має навіть близьких аналогів у світі.

Комплекс будували як фазовану антенну решітку з усіма достоїнствами, властивими цьому типу решіток, зокрема, з можливістю електронного коливання променя. Американські наукові програми, що займаються вивченням іоносфери, зацікавлені у відновленні електроніки антен, якщо українська сторона виявить до цього інтерес. Сьогодні МНС замахнулося на чорнобильські антени, які відвернули ядерну війну. Не кажучи вже про можливість використовувати 29 потужних опор висотою 100—140 метрів у наукових і навіть комерційних цілях. Унікальна споруда є історичною пам’яткою епохи холодної війни. Вміле поводження з ним — поєднання наукових, комерційних та морально-історичних аспектів об’єкта, залучення туристичного бізнесу — може принести відчутний дохід.

Казка про те, що опори корозують і незабаром втратять несучу здатність, вигадана особами, котрі бажають «завалити» їх і продати як металобрухт. Невідомо, чи потраплять ці гроші в казну. Ейфелева вежа на заклепках стоїть 120 років. Військово-промисловий комплекс СРСР будував краще. Не можна ухвалювати рішення стосовно демонтажу опор без експертизи їхньої несучої здатності.

Адміністрація зони відчуження маніпулює «рішенням уряду» про демонтаж вишок антен і здавання в металобрухт. Але ось уже три місяці надати цей документ не в змозі. Хто ж усе-таки дозволив і хто ініціював знищення чорнобильських антен? І куди потраплять гроші від реалізації металобрухту? Сам об’єкт має не тільки матеріальну цінність, яку продовжують грабувати, а й історичну — як пам’ятка нашого минулого. Долею «Чорнобиля-2» повинна зацікавитися адміністрація Президента України. У держави, котра не цінує своє минуле, — немає майбутнього.

Інтерв’ю провів Сергій ПАВЛЕНКО.

Чернігів.

На знімку: «Дуга-3».

Фото надано автором.

Із досьє «Голосу України»

Олександр Йосипович Мельников народився в 1936 році. Закінчив Донецький політехнічний інститут, гірничий інженер. У Чорнобилі з травня 1986 року. До 1991 року працював в УБ-605 і Комплексній експедиції Інституту атомної енергії ім. Курчатова. В 1993-му призначений заступником генерального директора МНТЦ «Укриття» і начальником науково-виробничого комплексу «Чорнобиль-2». У 2011 р. на міжнародній конференції «25 років Чорнобильської катастрофи» зробив доповідь «Вітроелектростанція у «Чорнобилі-2», яку було схвалено. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня за роботу в Чорнобилі (2012 рік). Ліквідатор 1-ї категорії.

25 липня 2012 ( «Голос України»)