Носівська СЮТ 1972-2020Вівторок, 19.03.2024, 07:46

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | З історії Носівської СЮТ | Реєстрація | Вхід
Форма входу


Меню сайту

Для допитливих
Що це? (дивитись зі звуком)
Шляхи пізнання
Історичні фальсифікації та помилкові географічні відкриття
Панорами цікавих місць
Земля з Космосу (on-line)
Цікаві довідки
Сучасні технології в кіно
Танцюють роботи
Довго і наполегливо треба учитись, щоб управляти цим
Теж треба вміти
Вражаюче оригамі з грошей
Дерев'яне чаклунство
Неперевершено!!! (дивитись в "розгорнутому" екрані)

Форуми за напрямами
  • Стендове моделювання
  • Авіамоделювання
  • Авіація, моделювання
  • Параплани, парамотори
  • Ракетомодельні сайти
  • Автомоделювання
  • Картинг
  • Мото, чоппер, байкер
  • Авторемонт
  • Судномоделювання
  • Авто-Авіа-Судномоделізм
  • Web-кільце українських моделістів
  • Радіоконструювання
  • Радіоелектроніка
  • Теле-радіо-побут-ремонт
  • Теле-Мульті-Медіа
  • Аматорський радіозв'язок
  • Радіоаматорські сайти
  • Радіосканер
  • Ремонт комп'ютера
  • Все про старі комп'ютери
  • Відеоуроки по ПК
  • Радіосхеми
  • Схеми, довідники
  • Технічні інструкції
  • Сервіс-мануали
  • Все для веб-майстра
  • Фотоаматорство
  • Кінооператорство
  • Оригамі модульне
  • Домашньому майстру
  • Зроби сам
  • Все про електрозварювання
  • Енергозбереження
  • Програми для всіх
  • Світ розваг
  • Колекціонування
  • Кращі сайти Рунета
  • Блог мережевого фахівця
  • Кулінарія

  • Корисні посилання
    Архіви журналів "Юний технік" і "Лівша"
    Архіви журналів "Моделіст-конструктор"
    Все выпуски брошюр "В помощь радиолюбителю"
    Массовая радиобиблиотека
    Страна мастеров (моделювання, оригамі, тістопластика, фітодизайн, тощо)
    Дитячий портал "Сонечко"
    СВІТ МУЛЬТИКІВ
    Аудіоказки, мультики, дитячі фільми
    Відео-Hollywood - Всі серіали без SMS
    Найбільша в Інтернет колекція софта без інсталяції
    Розширення, формати файлів
    Безкоштовний перекладач від GOOGL
    Світова цифрова бібліотека
    Українська цифрова бібліотека
    Словники і енциклопедії
    Відшукати і скачати пісні
    Скачати мінусівки
    Класична музика (слухати он-лайн)
    Заспокійлива музика
    Вивчити азбуку Морзе
    Далеке приймання радіомовлення - це цікаво!

    Наше опитування
    Оцініть корисність нашого сайту. Просимо перед оцінюванням подивитись посилання, публікації
    Всього відповідей: 579

    Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Сьогодні із зареєстрованих були:

    Сьогодні вітаємо з днем народження:


    Карта відвідувань нашого сайту з 27.10.2012 по 26.03.2015

    Сайти Носівського регіону
  • Носівська РДА
  • Носівська міськрада
  • Енциклопедія Носівщини
  • Містобудування, архітектура
  • Рейтинг міста Носівки
  • Районна гімназія
  • Носівська СЮТ
  • Носівська ЗОШ №1
  • Володьководів. ЗОШ №1
  • Носівська ЦБС
  • Носівська СДС
  • Носівські адвентисти
  • Хотинівська ЗОШ
  • Радіо Носівка
  • Група "Носівка" у ФБ
  • Шопопало

  • Приватні сайти носівчан
  • Олександр Кононенко
  • Алла Утва
  • Олександр Ювенко
  • Микола Рябінко
  • Андрій Самокиш





  • Архів записів

     

    З історії і сьогодення Носівської СЮТ
     
    Увага! Цей матеріал повністю увійшов до другої книги Валерія Фурси "Славні імена Носівщини"
     
    Історія Носівської районної станції юних техніків бере свій початок від 1972 року, коли у райцентрі, на виконання народногосподарського плану було відкрито нову позашкільну установу. Як розповідає безпосередній учасник тих подій В.В. Кияниця (і тоді, і нині – директор СЮТ), робота станції розпочиналася з одного стола та двох стільців, виділених для новоствореної позашкільної установи у приміщенні методкабінету місцевого районного відділу освіти. Потім був наданий клас і невеличка кімната у школі №1, а з 1976 року для СЮТ запропонували списане під ліквідацію приміщення колишньої школи №6.
     
    За короткий час тодішнім колективом СЮТ воно було пристосоване під роботу гуртків: з зовні і з середини – відремонтовано, зведено допоміжні будівлі, підведено 3-фазну лінію, придбано і встановлено верстатне та спеціальне обладнання, меблі. Власне так і розпочалась робота Носівської районної станції юних техніків на отриманій у спадок базі.
     
    Загалом, створення станції юних техніків у Носівці (адже й до сьогодні такі установи є тільки у восьми райцентрах) було у значній мірі обумовлено тим, що як у місті, так і в районі, серед школярів набуло значного поширення виготовлення і незаконна експлуатація саморобних радіопередавачів. Це явище тоді було притаманне дуже багатьом територіям колишнього Радянського Союзу: донецько-луганський регіон, харківська, білгородська, московська, курська області, краснодарський і ставропольський краї, Крим… І це явище носило назву – радіохуліганство.
     
    У Носівці радіохуліганство на кінець 60-х, початок 70-х років минулого століття стало настільки масовим, що органи держінспекції електрозв’язку були неспроможні впоратися з ним. Нині це може здатися дивним, але тогочасна радіопеленгаційна техніка була надто примітивною і не практичною. Тому в тодішніх газетах то тут, то там з’являлися публікації на кшталт: «Три часа пассажирский самолет кружил над Домодедово – летчик не мог его посадить, так как на диспетчерской частоте местный радиохулиган развлекал музыкой близлежащий поселок» – «Комсомольская правда», 1969 рік.
     
    Саме В.В. Кияниці вдалося винайти і втілити чітку схему подолання радіохуліганства шляхом залучення дітей до організованого радіоаматорства. І потрібно було, здавалось би, небагато – створити радіостанцію колективного користування. Але це вимагало спеціальних знань, навичок яких не навчали навіть учителів. Та й з обладнанням радіостанцій у ті часи були конкретні труднощі. Та все ж носівський непереможний радіохуліганський осередок був повністю подоланий вже до початку 1976 року. Зумів тоді Василь Васильович зацікавити «радіохуліганів-школярів» справжнім радіоаматорством і вони дружно прийшли до організованих ним і спочатку одноосібно очолених радіогуртків.
     
    Так як проведена в Носівці робота була актуальною для всієї країни, у тому ж 1976 році на базі Носівської СЮТ Міністерством народної освіти України та Центральною СЮТ (нині – Український Державний центр позашкільної освіти) організовується і проводиться семінар для директорів обласних станцій юних техніків України.
     
    Згодом носівський досвід по профілактиці радіохуліганства серед школярів, шляхом залучення їх до організованого радіоаматорства, вивчається всесоюзним журналом "Радіо" і поширюється на весь Радянський Союз. Слід зазначити, що у тодішні часи тотальної цензури, щоб стати героєм публікації у всесоюзному «мільйонному» виданні, та ще й з української «глибинки», потрібно було зробити дійсно щось унікальне і видатне.
     
    Подальша талановита робота молодого директора і підібраного ним педагогічного колективу виводить Носівську СЮТ у ряд потужних позашкільних закладів. На початок 80-х Носівська СЮТ за практично всіма показниками стає відомою далеко за межами Чернігівщини. На її базі формуються обласні збірні команди з авіамодельного і радіоспорту. Підготовлені в Носівці спортсмени починають регулярно здобувати призові місця на республіканських і всесоюзних змаганнях: спочатку школярського рангу, а потім і в «дорослих». Шість носівських майстрів спорту СРСР – чи не найкрасномовніше свідчать про результативність сютівської підготовки!
     
    Стрімко зростає дитяча майстерність і майстерність керівників гуртків, яких усе частіше починають залучати до суддівства змагань високих рангів, до тренувань збірних команд області, а потім і України для участі у Всесоюзних змаганнях.
     
    Керівника радіогуртка Носівської СЮТ В.В. Кияницю, як фахівця, визнають на найвищих рівнях тренерських рад при Міністерстві освіти і Федерації радіоспорту України. Як для керівника позашкільного навчально-виховного закладу певне він досяг найвищих висот у Чернігівській області за всю історію позашкілля, здобувши звання «Майстер спорту СРСР» і «Суддя Всесоюзної категорії». У 1987 році українські радіоаматори обрали В.В. Кияницю відповідальним секретарем федерації радіоспорту України.
     
    Директор СЮТ В.В. Кияниця багаторазово залучався у якості тренера збірної команди школярів України для участі у всесоюзних змаганнях. Такі його вихованці, як Лідія Осадча, Володимир Зеленяк, Борис Приходько, Олександра Головач стають Чемпіонами СРСР серед школярів.
     
    У 1978 році підготовлена В.В. Кияницею збірна команда України з радіоспорту посідає перше місце на IV-й Першості СРСР серед школярів і дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Багато носівських юних радіоспортсменів стають Чемпіонами України. Серед них вже згадувані Володимир Зеленяк і Лідія Осадча, Сергій Микула, Ігор Скакун, Лариса Рогова, Ігор Пузанов, Світлана Ємець, Тетяна Ющенко, Борис Приходько, Сергій Красун, Геннадій Юрченко, Валентин Проценко, Наталія Кузьменко.
     
    Працюючи директором станції юних техніків, Василь Васильович проводить велику громадську роботу: очолює обласну федерацію радіоспорту, республіканську колегію суддів по спорту. Бере участь у суддівстві більш як 120 змагань, у тому числі чемпіонатів СРСР і ряду міжнародних першостей. У якості головного судді проводить десятки обласних і республіканських змагань школярів із технічних видів спорту. Входить до десяти кращих суддів з технічних видів спорту в Радянському Союзі (1988 р.). Отримує звання "Суддя республіканської категорії", а потім – "Суддя всесоюзної категорії". 
     
    Як вже зазначалось, із 1987 року по 1994 рік (три терміни поспіль) він обирається відповідальним секретарем федерації радіоспорту України, яка налічувала тоді у своїх лавах понад 90 тисяч радіоаматорів, з яких понад 70 відсотків була шкільна молодь. У радіоаматорській ієрархії України це була друга посада після голови федерації. За визнанням багатьох провідних фахівців, В.В. Кияниця на цій громадській посаді зробив значний внесок у вітчизняний радіоаматорський рух. У ті роки його можна було зустріти на юнацькому чемпіонаті у ще не поруйнованому війною Грозному, на Чемпіонаті Союзу в Калузі, на Всесоюзній конференції радіоаматорів у Москві. І де б не був Василь Васильович, він незмінно з трибун, площ, стадіонів пропагує шкільну технічну творчість і бореться проти всього, що заважає її розвиткові. За успіхи у роботі В.В. Кияниця нагороджується десятками нагород, у тому числі двома Грамотами МО України, йому присвоюється звання "Відмінник народної освіти" (1981 р.) та "Відмінник освіти України" (1997 р.).
     
    Поряд з великою громадською роботою, Василь Васильович проводить дослідницько-експериментальну діяльність, результатом якої стала перша в колишньому Союзі "Програма гуртка юних операторів колективної радіостанції", яка була рекомендована Міністерством народної освіти України до впровадження, видана тиражем 70 тисяч примірників у видавництві "Радянська школа" ("Збірник МО УРСР №24 за 1988 рік, від стор. 3 до стор. 27) і діяла по всій території України понад два десятиліття.
     
    Як одного з найдосвідченіших директорів, В.В. Кияницю неодноразово залучали до розробки керівних документів про позашкільні заклади. Він є одним із співавторів "Положення про станцію юних техніків" 1988 року.
     
    З 1992 року по 2000 рік Василь Васильович член редколегії Всеукраїнського журналу "Радіоаматор" на сторінках якого він започаткував "Історію радіоаматорства в Україні".
     
    Серія статей про радіоаматорство в Україні, написаних В.В. Кияницею на початку 90-х років і опублікованих вказаним журналом була адресованою, насамперед, юним радіоаматорам і їх наставникам, – адже в Україні на кінець 1991 року тільки в системі Міністерства освіти було понад 19 тисяч радіогуртків, які на той час були практично не забезпечені необхідними для їх роботи навчальною літературою і методичними матеріалами. І ця серія публікацій була дуже схвально зустрінута радіоаматорським загалом.
     
    А тим часом успішно розвивається створена в 1974 році на базі Носівської СЮТ перша в історії Носівки дитяча аматорська радіостанція колективного користування, навколо якої об'єдналася учнівська молодь міста, із числа тих, хто цікавився радіозв’язком. Поступово, крок за кроком, носівська «колективка» стає відомою в Україні, Радянському Союзі і за його межами. Записи кличних сигналів з поліської Носівки з’явилися в апаратних журналах тисяч радіоаматорів з понад 200 країн світу. Про успіхи юних радистів із Носівки писали газети "Молодь України", "Радянська освіта", "Патріот Батьківщини", журнали "Радіо", "Знання та праця", інші видання.
     
    Колектив радіостанції нагороджується десятками й десятками відзнак вітчизняних і зарубіжних федерацій. У СЮТ зберігаються чотири величезних альбоми з найоригінальнішими грамотами, дипломами, плакетками, вимпелами виписаними і надісланими у Носівку багатьма мовами (навіть японськими ієрогліфами!) за успіхи юних радіоаматорів у найрізноманітніших і найпрестижніших всесвітніх заходах.
     
    Тодішню атмосферу зіркової слави Носівської станції юних техніків, її наставників, керівників і вихованців чи не найвлучніше відтворить початок великої статті у восьмому номері Всесоюзного журналу «Радіо» у вже далекому 1980 році. Матеріал про носівчан журнал розпочинав так: «Далеко не на каждой административной карте нашей страны можно отыскать один из райцентров Полесья – Носовку. Да и жителей там не так-то много. Но если бы пришлось составлять карту Черниговской области с учетом количества подростков, увлеченных здесь радиоспортом, Носовку пришлось бы выделить особо.
     
    - Мысль о создании клуба юных радиолюбителей, - рассказывает директор Носовской станции юных техников В.В. Кияница, - впервые возникла после очередного прослушивания эфира на средних волнах, где среди работающих без разрешения, как стало потом известно, оказалось немало школьников. Захотелось как-то помочь оступившимся ребятам, попытаться вовлечь их в организованный радиоспорт. В поисках поддержки обратился в районный отдел народного образования. Заведующая З. Харченко горячо одобрила предложение начать работу с подростками, интересующимися радио, на станции юных техников…»
     
    Така широка популярність Носівської СЮТ стала можливою завдяки тогочасному достатньому фінансовому забезпеченню з боку держави. Активно сприяли станції і місцеві господарські структури. Коштами і матеріалами допомагали колгоспи, підприємства і, навіть, громадяни. Виключно добрим словом слід згадати колишнього головного інженера райвузла зв’язку Володимира Максимовича Сірика, котрий практично щомісяця бував у СЮТ і цікавився всіма можливими проблемами у роботі з юними зв’язківцями-радіоаматорами і після кожного його візиту в СЮТ прибували потрібні вузли і блоки, дроти і деталі.
     
    Мабуть кожний, хто бував біля подвір’я і на подвір’ї СЮТ, не міг не звернути увагу на грандіозні, вражаючі уяву поворотні антени колективної радіостанції. Звідки вони? Хто їх спорудив і змонтував на такій значній висоті? За чиєї допомоги? І тут також слід назвати прізвища свідомих земляків вкладом яких робилася спільна справа для тодішніх потреб гуртків. Це було зовсім не те, як зараз, дехто з тих, хто мають можливість допомогти (і щире спасибі їм!) шукають гаманець і дістають 50…100 гривень. Ні, тоді у 80-ті, кожний пропонував не стільки кошти, скільки допомогу.
     
    Вагомий вклад у спорудження згаданого антенного господарства зробив колишній начальник РЕМ І.З. Куценок. Досить було звернутися директорові СЮТ до Івана Захаровича і пояснити, що без антен, яких у нас нема, наші юні носівчани не зможуть просто технічно бути на рівних зі своїми суперниками, а про подальші перемоги – годі і мріяти, як на подвір’я СЮТ усього за декілька днів були доставлені багатотонні щогли-опори. Чоловік слова і діла І.З. Куценок віднайшов їх і безкоштовно доставив у СЮТ.
     
    А інший ентузіаст і патріот рідного краю Іван Петрович Висотков посприяв у виділенні з Чернігівського льотного училища поворотних редукторів. Колишній директор місцевого заводу «Побідит» Володимир Григорович Кубрак та головний економіст цього заводу і великий ентузіаст технічної творчості Анатолій Трохимович Дяченко посприяли зварювально-монтажними роботам. Керівники гуртків Сергій Григорович та Володимир Вікторович Зеленяки, Василь Васильович Кияниця та Сергій Михайлович Микула уже безпосередньо на місці монтували елементи антени і встановлювали їх на робочу висоту не гірше за «монтажників-висотників» з відомої пісні.
     
    Славою СЮТ гордилось місцеве населення. Кожний, хто навіть випадково долучався до можливості сприяти станції, допомагав як міг, і чим міг. Люди, читаючи у пресі, чи просто довідуючись про успіхи місцевої СЮТ на змаганнях і першостях найпрестижніших рангів, просочувались «носівським патріотизмом» – з’являлась внутрішня потреба чимось допомогти відомій установі.
     
    На певному етапі станції юних техніків допомагала і районна влада. Так, за сприяння тодішнього секретаря райкому партії Віри Григорівни Сотниченко, до СЮТ з трьох сторін були спочатку висипані, а потім і асфальтовані дороги, що значно «окультурило» весь прилеглий до СЮТ мікрорайон.
     
    Носівська районна станція юних техніків мала велику філію при БК Носівського цукрового заводу, яку повністю, за виключенням заробітної плати керівникам гуртків, утримував завод. Гуртки практично ні в чому не мали потреби завдяки прямо таки батьківській турботі Михайла Васильовича Заболотного, Григорія Миколайовича Шерстюка, Віталія Андрійовича Макухи та інших небайдужих людей.
     
    Носівщина має бути вдячною за позаурочне виховання і навчання корисним справам сотень юних носівчан Петру Євгеновичу Репеті, Григорію Федоровичу Солошенку, Дмитру Івановичу Федченку, Борису Іларіоновичу Гавриленку, Борису Віталійовичу Барановському, Петру Полікарповичу Гольцю, Луці Демидовичу Супруну. Пізніше, з появою СЮТ, до них приєдналася нова когорта молодих і талановитих наставників юних техніків, таких як Анатолій Прокопович Волинський, Анатолій Іванович Кришталь, Петро Михайлович Власенко, Михайло Григорович Куц, Михайло Миколайович Макаренко, Микола Григорович Могильний, Антон Гаврилович Захарчук, Йосип Юрійович Пероганич, Валентин Іванович Алексєєв, Михайло Прокопович Ляшенко, Олександр Григорович Веременко, Олександр Іванович Коросташивець, Михайло Михайлович Шевченко, Василь Васильович Розум, Віктор Васильович Ювенко, Сергій Григорович і Володимир Вікторович Зеленяки, Михайло Григорович Ігнатенко, Сергій Михайлович Микула, Олександр Васильович Ювенко, Тетяна Володимирівна Зеленяк (Ющенко). Понад три десятиліття з наймолодшими школяриками Носівщини працювала методист СЮТ Валентина Костянтинівна Безпала.
     
    Причому названі вище педагоги-наставники, це були не просто працівники станції, це був золотий фонд Носівської СЮТ. Це кращі з тих, хто пройшов через нашу установу в різні роки і хто зробили значний внесок у розвиток дитячої технічної творчості на носівщині. Врешті, це люди, завдяки наполегливості, таланту і самовідданості яких, наша районна станція юних техніків здобувала десятки вершин у спортивно-технічній майстерності, виставках, конкурсах, оглядах і ще в безлічі різноманітних масових заходів, які проводилися десятками щороку протягом десятиліть. Через розум і серце цих людей пройшли сотні школярів, котрі отримали саме у позаурочний, нерідко неоплачуваний час, підготовку зі столярної, слюсарної, електро-електронної та радіотехнічної справ.
     
    Під їх керівництвом діти вчилися моделювати, читати креслення, клеїти, випилювати, випалювати і пиляти, робити електро- і радіомонтаж, клепати, стругати і паяти, навіть зварювати метали. Під опікою і наставництвом названих вище педагогів-чоловіків дітвора і юнь навчалися виготовляти моделі, макети, наочні посібники, котрі дивували своєю довершеністю відвідувачів обласних і республіканських виставок. А вироби радіоелектронного спрямування, виготовлені носівськими старшокласниками під керівництвом відмінника освіти України С.Г. Зеленяка, неодноразово відзначалися бронзовими, срібними і, навіть, золотими медалями Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) СРСР. 
     
     Багато років Носівщина гордиться своїми авіамоделістами. Справа ця була започаткована у післявоєнні роки великим ентузіастом технічної творчості Григорієм Федоровичем Солошенком. Перші моделі планерів і літаків піднялися у носівське небо в кінці 50-х – початку 60-х років з подвір’я будинку піонерів, де в той час директором був Петро Євгенович Репета, а потім Григорій Федорович Солошенко. Не було досвіду, не було двигунів, не було надлегкої бальзи і паперу мікалентного не було. Але був ентузіазм і нестримне бажання післявоєнних школярів-авіамоделістів: Миколи Ляшенка (пізніше льотчик Чернігівського авіапідприємства), Валерія Буланова (пізніше – військовий льотчик), Аркадія Ляшенка, Віктора Стрільчина (перша в історії Носівщини перемога на обласних змаганнях!), Олексія і Михайла Мархаїв, Віктора Іваницького, Віктора Ювенка (авіамоделізму присвятив усе життя) і десятків інших їх товаришів, і моделі відривались від землі…
     
    Ще серед перших авіамоделістів на Носівщині були Михайло Пінчук, Іван Хиленко, Анатолій Болтава, Віктор Конотопець, Олександр Дуброва, Григорій Тхір, Володимир Касян, Микола Зуб, а також бойова і незабутня Марійка Кебкал (у майбутньому стала дружиною льотчика).
     
    Новий і потужний поштовх для подальшого удосконалення і розвитку, авіамоделізм на Носівщині отримав на початку 70-х років, з появою станції юних техніків, куди він перемістився під керівництво і краще матеріальне і науково-методичне забезпечення. Колишній учень Г.Ф. Солошенка Віктор Ювенко стає його колегою у керівництві юними авіамоделістами. Саме цей тандем здобуває перші переконливі перемоги обласного масштабу, а потім, на роки, міцно посідає найвищі обласні сходинки майстерності.
     
    Важко перелічити усіх призерів і чемпіонів з авіамоделізму. Проте назвемо кращих з кращих: Віктор і Олександр Ювенки (майстри спорту), Михайло Ігнатенко, Микола Тимченко, Олександр Галета, Віктор Булах, Анатолій Воронов, Валентин Криворот, Олександр Кундюба, Володимир Расюк, Віктор Яковенко, Ігор Жовтуватий, Григорій Золов, Володимир Тарасенко, Олександр і В’ячеслав Лук’янці, Андрій Коваль, Сергій і В’ячеслав Юрчевські, Юрій, Василь і Роман Ювенки (майстри спорту), Геннадій Безпалий, Дмитро Тарасенко, Василь і Сергій Васильченки.
     
    Десятки й десятки прізвищ. Прізвищ, які у різні роки були на слуху усього міста й району і які слугували тими взірцями, котрі незмінно привертали увагу малечі, а для багатьох стаючи наставниками і прикладом для наслідування на довгі роки.
     
    Розповідь про рух юних техніків на Носівщині не буде вичерпною без розповіді про радіоспорт. Про цей загадковий і таємничий військово-технічний вид спорту, який і на сьогодні, для багатьох «не посвячених» таким є. А тому іноді, та й можна почути: «А що воно ото дає ваш радіоспорт?». Коротка відповідь: «Як і будь-який спорт – виховує і гартує людину, робить її особистістю!».
     
    З легкої руки директора Носівської СЮТ В.В. Кияниці, на понад два десятиліття «прописався» в Носівці радіоспорт, популярнішим за який був у місті хіба що футбол. Відповіддю на запитання: «… що воно ото дає ваш радіоспорт?» міг би стати один із багатьох випадків, про котрий через майже три десятиліття нагадав один з колишніх носівських радіоспортсменів-чемпіонів Олександр Гунько. Випадок, про який тренер Олександра вже давно забув, бо їх, подібних, було ой як багато…
     
    Так от, вже давно дорослий і поважний юрист Олександр Юрійович Гунько, у найдетальніших подробицях, розповів про те, що сталося з ним на обласному чемпіонаті зі спортивної радіопеленгації у 1987 році. На той час Олександр Гунько вже був відомим в області радіоспортсменом і його перемога була, як кажуть, прогнозованою. Однак трапилось несподіване: на одному з етапів він підвертає ногу. Подальші не те що біг, навіть просто просування до фінішу вмить стало практично неможливим. Навколо ліс, чагарники, висока трава і підлісок… Ніде ні душі… Дощ… Що робити? Маючи компас, карту, приймач, почав напіввиповзати в напрямку найближчої дороги – може там хто помітить і якось сповістить рятувальній службі?
     
    Раптом почув тріск сухих гілок, що наближався, але «проходив повз». Почав гукати – тріск гілок знову став наближатися… Через декілька секунд над Сашком схилилась Алла Маркова – чернігівська спортсменка і багаторічний визнаний чемпіон області серед жінок. Вмить, зрозумівши що сталося, затягла Сашка на свої жіночі тендітні плечі і так несла його на собі майже кілометр до найближчого контрольного пункту, де були люди і був зв’язок з рятівною службою…
     
    Сама ж, знову підхопивши свій пеленгатор і компас, продовжила змагання, які – і це вже було їй цілком і остаточно зрозумілим – на цей раз виграти, навіть теоретично, вже не могла – надто багато часу було втрачено нею на порятунок найсильнішого спортсмена з команди найближчих суперників.
     
    Спортивні правила не передбачають співчуття. Перемагає той, хто показує кращий результат. Ніякі «пом’якшуючі» і зрозумілі у повсякденному житті обставини не враховуються. Отож стрічка чемпіонки області цього разу прикрасила не Аллу і вона сама розуміла чому так сталось. Але вона вчинила саме так, як була вихована у колективі свого гуртка, тренером, батьками.
     
    Цей випадок рядовий із сотень непередбачуваних, які трапляються у будь-якому спорті, дає відповідь на оте недолуге: «…і що воно ото дає ваш радіоспорт?». Виховує і періодично перевіряє дорослішаючу людину на зрілість і на готовність влитися у вир життя. Це була істинна виховна робота і її результати. На жаль, у сьогоднішньому дні все частіше дзижчать нагадування про плани виховної роботи, наявність яких наче б то має свідчити про саму роботу. І ніхто не хоче усвідомити, що її, цю роботу, проводити на порожньому місці, за відсутності, або при ледь жевріючому матеріальному забезпеченні гуртків, все важче й важче. Плани писати простіше...
     
    Отже, до першого складу носівських радіоаматорів слід віднести Валерія Буцана, Віктора Ткаченка, Івана Крившу, Олександра Кацалапа, Миколу Дубину, Андрія Зубця, Олю Іванову, Ігоря Скакуна. Першу нагороду республіканського ґатунку привіз у Носівку в 1974 році дев’ятикласник Ігор Дуброва – срібна медаль першості України! Це був і перший успіх його тренера В. В. Кияниці. Як кажуть, в Україні Носівку помітили.
     
    Наступним кроком до поліпшення роботи з юними радистами стало залучення до тренерської роботи Олександра Івановича Коросташивця. Він, у минулому – військовий радист, очолив підготовку юних телеграфістів. І, практично, перші ж його вихованці Сергій Микула та Лариса Рогова стають чемпіонами області і призерами республіканських змагань 1976 року в Тернополі. Наступного року до нагород Лариси і Сергія приєднуються перші нагороди Ігоря Пузанова, Володимира Зеленяка, Ліди Осадчої, Світлани Ємець.
     
    У 1978 році носівчани В. Зеленяк та Л. Осадча у складі збірної команди України стають Чемпіонами Радянського Союзу серед школярів. З далекого Архангельську Володимир та Ліда, крім чемпіонських звань, привезли до Носівки дві срібні медалі в особистій першості, а Ліда, ще й спеціальну нагороду – «За волю до перемоги!». Знову вагомий особистий успіх тренера збірної команди України В.В. Кияниці, за що він отримав також ряд нагород і першу грамоту Міністерства освіти України. Про тренерську роботу з школярами в Носівці стали говорити вже не тільки у Києві, а й у Москві, Мінську, Прибалтиці…
     
    А в рідній Чернігівській області носівським школярам не було рівних. Майже протягом двох десятиліть жодна команда так і не здолала носівську збірну юних радіоспортсменів. Навіть простий перелік чемпіонів області займе немало місця. Пам’ятні перемоги здобували: Людмила Якушенко, Ігор та Сергій Рибачки, Сергій Кузьменко, Тетяна Ющенко, Сергій Красун. Неперевершеними майстрами спортивної пеленгації (стара назва «Полювання на лисиць») у різні роки були: Борис Приходько, Валентин Проценко, Юрій Корінько, Лариса Іванова, Галина Бидлой, Наталія Кузьменко, Ігор Терещенко, Олександр Глушко, Катерина Буцан, Наталія Шульга, Елла Шмигорська, Євген Комар, Ярослав Андрієнко, вже названий вище Олександр Гунько та багато інших. Справжніми майстрами спортивної радіотелеграфії, які прийшли на зміну попередникам, стали Лариса Подолянко, Ніна Калина, Світлана Кундюба, Лариса Іванова, Тетяна Рудяченко, Василь Хиленко. Останній, до речі, вже як вихованець молодої тренерки Тетяни Володимирівни Зеленяк, у 1988 році у Всесоюзних змаганнях, які відбулись у всесвітньо відомому таборі «Артек», зайняв третє місце.
     
    Це був «зірковий склад» Носівської радіоеліти. Про них писала місцева, обласна і республіканська преса. Фото багатьох з них були у «Деснянській правді», «Комсомольському гарті», «Патріоті Батьківщини», «Радянській освіті»… Їх популярність приводила до гуртків Носівської СЮТ нових і нових бажаючих. Самі ж гуртки мали чудове матеріально-технічне забезпечення, власний транспорт для поїздок на тренування.
     
    Щороку в літні місяці СЮТ облаштовувала наметове містечко на мальовничому березі Десни поблизу с. Кладьківка, Куликівського району. Воно використовувалось як для навчально-тренувальних зборів юних техніків, так і для відпочинку. Для цього нерідко залучалась і матеріальна база піонерського табору Червонопартизанської школи №1, який знаходився поряд (тодішній директор школи П.М. Власенко).
     
    У Кладьківці носівчани мали підтримку місцевих ентузіастів технічної творчості, насамперед, Івана Олександровича Овдієнка, який щороку забезпечував навчально-тренувальний табір човном, домовлявся з керівництвом сусідньої бази відпочинку Ніжинського заводу «Сільмаш» про використання юними носівчанами прогулянкових водних велосипедів та іншого спорядження, яке було у ніжинців. З іншого боку, під час навчально-тренувальних зборів Іван Олександрович проводив профорієнтаційну роботу, з метою залучення гуртківців Носівської СЮТ до навчання в Ніжинському ПТУ №11, де він працював, і яке, з поміж інших спеціальностей, готувало радіомонтажників для заводу «Прогрес».
     
    А тим часом, якісно формувався тренерський колектив Носівської СЮТ, до якого органічно влились «доморощені кадри» - Володимир і Тетяна Зеленяки, Сергій Микула. Все частіше можна було почути про «Носівську тренерську школу». Це давало величезний оптимізм і надії на майбутні перемоги. І раптом… ні, не війна – горбачовсько-єльцинська «перебудова» у партійно-комсомольському варіанті. Безгрошів’я, згортання змагань з військово-технічних видів спорту, а за тим і роботи відповідних гуртків. Бо без забезпечення тренувань, за відсутності вертикальної структури змагань, зникають стимули, які раніше приводили шкільну дітвору до гуртків. А в тренерів, які самовіддано і без «залишку» віддавалися виключно роботі з дітьми, багаторазово «перевиконуючи» передбачені типовою програмою години, з’явились перші проблеми з утриманнями власних сімей – адже затримки зарплат сягали багатьох місяців. Почали їздити на заробітки: моделісти – до Чехії, а радисти – до Польщі.
     
     
    Пошук

    Детальна карта Носівки з назвами вулиць
    (паперову карту Носівки можна замовити у В.М. Фурси)
    Скачати книгу "Славні імена Носівщини"
    (цю книгу можна придбати у В.М. Фурси)

    Носівка: транспортне сполучення
  • Автобуси по Носівці
  • Автобуси на Ніжин
  • Автобуси на Київ
  • Автобуси на Чернігів

  • Носівка: погода
  • GiS-meteo
  • Блискавки і грози в цей час
  • Дивитись рух фронтів

  • Ми в соцмережах

    Календар новин
    «  Березень 2024  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
        123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031

    Календар свят, пам’ятних та урочистих подій 2013 року

    Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

    Очільники
    Відділ освіти Носівської РДА
    Чернігівський обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді
    Український Державний центр позашкільної освіти (колишня Центральна СЮТ)

    Колеги
    Форум директорів шкіл України
    Форум інформатиків України

    Друзі сайту
    Носівське містобудування
    Носівська гімназія
    Сайт РАДОН

    Власні сайти станцій юних техніків і центрів науково-технічної творчості України
    АР Крим
  • Керченський ЦНТТУМ
  • Джанкойський ЦНТТУМ
  • Ялтинський ЦНТТУМ
  • Вінницька область
  • Обласний ЦТТУМ
  • Волинська область
  • Обласний ЦНТТУМ
  • Дніпропетровська область
  • Міська СЮТ
  • СЮТ Жовтневого району
  • КПНЗ "СЮТ" Саксаганського району
  • КПНЗ "СЮТ" Ленінського району
  • Дніпродзержинський КЗ "СЮТ"
  • Губинихський ЦНТТУМ
  • Павлоградський ЦНТТУМ
  • Марганецький ЦНТТ
  • Тернівська райСЮТ
  • Донецька область
  • Горлівська СЮТ
  • Костянтинівська СЮТ
  • Маріупольський МЦНТТУМ
  • Слав'янська СЮТ
  • Шахтарська МСЮТ
  • Житомирська область
  • Міський ЦНТТУМ
  • Малинський МЦНТТ
  • Бердичівський ЦПО
  • Закарпатська область
  • Обласний ЦНТТУМ
  • Іршавська СЮТ
  • Запорізька область
  • ОЦНТТУМ "Грані"
  • Ів-Франківська область
  • Надвірнянська райСЮТ
  • Київська область
  • Білоцерківська МСЮТ
  • Васильківська МСЮТ
  • Фастівська МСЮТ
  • Бориспільський МЦТТ
  • Кіровоградська область
  • Кіровоградська МСЮТ
  • Луганська область
  • Обласний ЦНТТУМ
  • Лисичанський ЦНТТУМ
  • Львівська область
  • Золочівська СЮТ
  • Сокальська райСЮТ
  • Миколаївська область
  • Обласний ЦНТТУМ
  • Одеська область
  • СЮТ "Сігма"
  • Одеський КПНЗ СЮТ Аматор
  • Полтавська область
  • Великобагачанська РСЮТ
  • Миргородська МСЮТ
  • Карлівська райСЮТ
  • Рівненська область
  • Державний ОЦНТТУМ
  • Здолбунівська райСЮТ
  • Дубенська міськСЮТ
  • Сумська область
  • Міський ЦНТТМ
  • Кролевецька райСЮТ
  • Лебединська міськСЮТ
  • Тернопільська область
  • Тернопільська міськСЮТ
  • Харківська область
  • Міська СЮТ №1
  • Міська СЮТ №2
  • Міська СЮТ №3
  • Міська СЮТ №4
  • Міська СЮТ №5
  • Херсонська область
  • Обласний ЦНТТУМ
  • Голопристанська СЮТ
  • Радіоклуб "Електрон"
  • Хмельницька область
  • Обласний ЦНТТУМ
  • Старокостянтинівська МСЮТ
  • Черкаська область
  • Черкаська райСЮТ
  • Тальнівська райСЮТ
  • Христинівська райСЮТ
  • Ватутінська МСЮТ
  • Чернівецька область
  • Обласний ЦНТТУМ
  • Міський ЦНТТУМ
  • Чернігівська область
  • Обласний ЦНТТУМ
  • Носівська райСЮТ
  • Ніжинська МСЮТ
  • Городнянська МСЮТ
  • Прилуцький МЦНТТМ
  • Менська райСЮТ
  • Новгород-Сіверська райСЮТ
  • Щорська райСЮТ
  • м. Київ
  • УДЦПО
  • ЦНТТМ "Сфера"
  • Дарницький ЦТТПОШМ
  • Техвідділ ПДЮ
  • м. Севастополь
  • Севастопольська СЮТ

  • Носівським підприємцям
    Документи для "єдиноподатників"
    Зразки заповнення бланків
    Бланк податкової декларації для фізичних осіб підприємців
    Сервіс з пошуку КВЕДів
    Ставки єдиного податку в Носівці


    При використанні інформації з сайту "Носівська СЮТ" посилання на адресу //nosivka-syut.at.ua є обов`язковим © 2024
    Copyright VasilVas (В.В. Кияниця) © 2024
    Створити безкоштовний сайт на uCoz