УВАГА! Матеріал в роботі!
Історія Носівської районної станції юних техніків бере свій початок від 1972 року, коли у райцентрі, на виконання народно-господарського плану було відкрито нову позашкільну установу.
Як розповідає безпосередній учасник тих подій В.В. Кияниця (і тоді, і нині – директор СЮТ), робота станції розпочиналася з одного стола та двох стільців, виділених для новоствореної позашкільної установи в приміщенні місцевого районного відділу освіти. Потім був наданий клас і невеличка кімната у школі №1, а з 1976 року для СЮТ запропонували списане під ліквідацію приміщення початкової школи №6. За короткий час тодішнім колективом СЮТ воно було пристосоване під роботу гуртків. Власне так і розпочалась робота Носівської районної станції юних техніків.
Створення станції юних техніків у Носівці було у значній мірі обумовлено тим, що на той час, як у місті, так і в районі, серед школярів набуло значного поширення виготовлення і незаконна експлуатація саморобних радіопередавачів (радіохуліганство). Явище стало настільки масовим, що органи держінспекції електрозв’язку були неспроможні впоратись з ним. І саме В. Кияниці вдалося розробити систему боротьби з радіохуліганством у результаті втілення якої вказаний негатив був повністю подоланий вже до початку 1976 року. Зумів тоді Василь Васильович зацікавити «радіохуліганів-школярів» справжнім радіоаматорством і вони дружно прийшли до організованих ним і спочатку одноосібно очолених радіогуртків.
Проведена в Носівці робота була актуальною для всієї України, у зв'язку з чим у тому ж 1976 році на базі Носівської СЮТ Міністерством освіти України та Центральною СЮТ організовується і проводиться семінар для директорів обласних станцій юних техніків України. Згодом носівський досвід по профілактиці радіохуліганства серед школярів, шляхом залучення їх до організованого радіоаматорства, вивчається всесоюзним журналом "Радіо" і поширюється на весь Радянський Союз (копії статті додаються).
Слід зазначити, що у тодішні часи тотальної цензури щоб стати героєм публікації у всесоюзному «мільйонному» виданні, та ще й з української «глибинки», потрібно було зробити дійсно щось унікальне і видатне. Подальша талановита робота педагогічного колективу виводить Носівську СЮТ у ряд потужних позашкільних закладів.
На початок 80-х Носівська СЮТ за практично всіма показниками стає відомою далеко за межами Чернігівщини. На її базі формуються обласні збірні команди з авіамодельного і радіоспорту. Підготовлені в Носівці спортсмени починають регулярно здобувати призові місця на республіканських і всесоюзних змаганнях: спочатку школярського рангу, а потім і в «дорослих». Шість носівських майстрів спорту СРСР – чи не найкрасномовніше свідчення результативності сютівської підготовки!
Варіант продовження "Історії СЮТ" можна подивитись тут. | 
