День Незалежності по Носівськи і по Київськи
День Незалежності. Державне свято. Відзначають хто як може, в міру свідомості і причетності до події – це все зрозуміло. Так сталося, що мені сьогодні довелося зранку побувати у Києві, а надвечір – дома. Та то не подія й писати тут не було б про що. І все ж привід писати з’явився. Нестерпний.
Приїхавши із столиці, за десятиліття виробленою звичкою, навідався в СЮТ – чи все там до ладу, а потім, вже по дорозі додому, почув звуки не то мітингу, не то якоїсь вистави, що долинали з боку центру міста. Підійшовши ближче, з’ясував, що то місто наше святкує День Незалежності. Вирішив трохи затриматися – врешті я депутат міськради і зобов’язаний бачити й знати що відбувається у місті і як воно відбувається.
Тож підійшовши ближче виявив, що цього разу свято влаштували не на центральній площі, як зазвичай, а в міському парку. І не просто в парку, а саме там, де понад 30 років був танцмайданчик, який згодом знесли, бо бачте, виявилося що танці стали заважати пам’ятнику Леніну, що там бовванів у той час. Потім пам’ятник знесли і встановили новий в центрі (стоїть і нині). Проте танцмайданчик вже сюди не повертали, бо був збудований новий, більш просторий і сучасний. А ця частина стала частиною центрівського парку на якій у подальшому постав дитячий майданчик. Тож комусь здалося, що саме на цьому місці цьогоріч має відбутися завершальний захід Дня Незалежності. Вирішували видно ті, що там приймати участь не планували, бо вони видно б відразу з'ясували, що для того щоб танцювати по траві з природним грунтом - потрібно мати хист, підготовку і спеціальне взуття. Принаймні не таке, яке прийнято взувати на свято. Та й про це я видно б теж змовчав.
Я не бачив початку дійства, проте схоже на те, що для "розігріву" і залучення публіки там було щось на кшталт караоке. Для розважайлівки цікава фішка. Коли на День захисту дітей її увімкнули діткам, то мало хто міг хоч би як не будь співати під професійний супровід і цей несмак підсилений десятками звукових ватів розносився на сотні метрів. Сьогодні ж під професійний супровід співали вже молоді й досвідчені – у них виходило значно краще, ніж у дітей. Навчилися. Навіть англійською співають. Ну чисто як справжні співаки. Хоч і непідготовлені слухачі чітко свідчили – фанера… І не про це також хотілось написати.
Мене вразило, обурило і зіпсувало кінець дня те, що почалось після карооке. Спочатку виникла пауза і хтось увімкнув Світлану Весну із піснею «Мій рідний край». Але ж як увімкнули. Початку пісні не було, й кінець також вимкнули. Такий собі фрагмент «недолугого українства» (бо пізніше з'ясувалося, що то була єдина українська пісня у репертуарі - не вважати ж українськими два "шедеври" Вєрки Сердючки?). Затим настала велика пауза, якої цілком би вистачило, щоб завершити виконання згаданої пісні. І тут, певне ж таки ведучий, українською мовою з російським акцентом запросив присутніх, яких зібралося не мало – як на мене, то десь 500 – 700 чоловік – почастуватися принадами торговців. Іншими словами – «підготувати» себе до гуляння. А далі почалося.
На сцені в помаранчевій кепці і червоному жакеті з’явився такий собі самовпевнений жокей і підкреслено російською мовою почав запалювати носівчан на танці. Люди добрі, до україномовних носівчан російською мовою! На День Незалежності! Ну чи хоч який примітивний фільтр у голові цього «артиста» мав бути? Так і хотілося спитати: "Синку, ти дома з батьками, які тебе виростили і, певне, співали тобі українських колискових (бо російських нема), ти з батьками своїми дома теж російською? Чи ти вважаєш, що користуючись мовою держави від якої ми нарешті стали незалежними, виглядаєш більш переконливо? То поїдь до Львову і повчися, як можна красиво і вишукано користуватися українською. Якщо хочеш бути сучасним".
А з динаміків полилися на всю паркову галявину і далі вечірньою Носівкою «Модерн Токін», затим щось російське на кшталт «Любэ», англійське, американське… російський "шансон" Михаіла Круга... Тим часом значна частина підвипивших носівчан почали хитатися і спотикатися (бо ж по грунтівці танцювали, як екстремали!) під досить запальні, не без весільного смаку, підібрані ритми. Як і зазвичай, найближче до сценічних децибелів хиталися дітки дошкільного й молодшого шкільного віку. Під російсько-англійські слова. Це в той вік, коли все запам’ятовується з першого разу. Що ж вони запам’ятають? І це ми так святкуємо незалежність? На її третьому десяткові років? Та ми ніколи не станемо незалежними! Ми ж нічого свого не цінуємо. Якщо ми навіть дітям нав’язуємо смак до чужого, нав’язуємо до тої міри, що вони, почувши українське, починають зневажати його як вторинне й недолуге…
Хтось скаже, що нема українських запальних пісень? То неправда! Поїдьте до Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Канади, Америки. Поїдьте, врешті, до Києва, де сьогодні зранку був парад вишиванок у якому перемогла... донецька делегація. Чернігівська, до речі, осоромилась (чи пошесть яка по чернігівщині?). Так ні. На тій же чернігівщині, у російськомовному Щорсі сьогодні вечором, саме коли у нас квилила Вєрка Сердючка про те що «ще не вмерла Україна, єслі ми гуляєм так» у Щорсі на центральному майдані перед будинком культури звучав Гімн України у виконанні Олександра Пономарьова і рядові, повторюю здебільшого російськомовні щорсівчани, голосно підтримували його спів. У вишиванках. У вишиванці була поміченою навіть онука голови щорсівської єврейської громади! В Носівці вишиванку я побачив тільки на Андрію Сенику з редакції. Це на декілька сот людей! Хтось мав дати заклик?
Терпець урвався і я пішов з того гуркоту. Однак піти можна від події, від думок – ні! Ось прийшов і виклав їх. Може хоч хтось прочитає і зробить якісь висновки.
На фото В. Буцана (вгорі) – День Незалежності святкує Київ
З носівського святкування фото нема.
|
